Українська пісня - душа народу

Автор:
Темна В.А., керівник гуртків


У посібнику запропоновані матеріали для практичного використання керівниками вокальних та фольклорних гуртків

”Через музику душа безпосередньо розмовляє з душею…
Відомо, що українська пісня змістом, багатством, глибиною і різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед пісень народів світу”
Григорій Ващенко

ЗМІСТ

І. Вступ
ІІ. Народно - пісенні жанри:
- обрядові пісні;
- пісні – балади;
- суспільно – побутові пісні;
- чумацькі пісні;
- ліричні пісні;
- жартівливі пісні.
ІІІ. Сценарій свята ”Українська пісня – душа народу”
ІV. Висновок
V. Література

Українська пісенна культура – одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовіковою його історією. Ставши невід’ємною складовою кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. У народних піснях відображено найрізноманітніші прояви життя трудового народу – його нелегку, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, поміщиками й капіталістами, побут та уподобання трудящих.
Народна пісня - незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей. Виняткова мистецька краса впливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання, правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!
Високою художністю позначено поетичні рядки й мелодії творів про нещасливу долю жінки в дореволюційний сім’ї. Ліричною проникливістю, глибиною і підкресленою простотою викладання відзначаються ці пісні. Особливою музичною красою вирізняються пісні багатоголосі, ”розспівані” на кілька рівнозначних мелодій, кожна з яких становить самостійну мистецьку вартість, а всі разом, у гуртовому звучанні, захоплюють самобутністю ладу, художністю й самостійністю горизонтального руху.
Традиціями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посіли важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів.
Ясна річ, що не тільки краса природи, не лише історія та життєві турботи хвилювали творців та носіїв народних пісень. Силу – силенну їх було створено в стилі й характері жартівливому, гумористичному, та навіть сатиричному. Потяг народу до творчості такого типу не випадковий, він засвічує любов українців до гострого слова й вигадливих мелодій, справжню оптимістичність їх світогляду. Творці пісень не проходять повз недоліки та прорахунки у житті й громадській діяльності, засуджують винуватців, розкривають причини тих чи інших життєвих вад.
Український фольклор багатий на зразки чисто інструментальної, здебільшого танцювальної музики. Вони чіткі за ритмікою, ”квадратні” за структурою і зумовлюють особливості української народної танцювальної стихії. Природно, що образність, мелодика й ритміка таких зразків значно вплинули на виникнення жартівливих, гумористичних і сатиричних пісень, на визначення їх провідного мистецького характеру. Тому в цих піснях, рухливих і динамічних, відсутні, за окремими винятками, нестабільність метру, змінні розміри, асиметричність структури, що широко репрезентують плавність мелодичного розливу й ритмічну свободу загального руху в протяжних ліричних, а особливо в родинно - побутових наспівах. Жартівливі пісні, як і пісні про кохання, про життя та побут у сім’ї, користуються широкою популярністю і звучать у сольному та гуртовому виконанні.
Відомо, що традиційний фольклор – безіменний, що його зразки тривалий час перебувають в усному побутуванні, шліфуючись і вдосконалюючись.

Обрядові пісні
Вони прийшли до нас із незапам’ятних часів – із правослов’янської та спільнослов’янської доби. Різноманітні за змістом, характером і часом виконання, вони нерозривно пов’язані з певною порою року. Наприклад, з настанням Нового року люди співали колядки та щедрівки, в яких бажали добра і щастя одне одному. Їх співали господареві, господині, дівчині, парубкові, дідові, бабі, всій родині.

Нова радість стала

Нова радість стала, що на небі хвала
Звіздар ясна над вертепом увесь мир осіяла. / 2

Пастухи з ягнятком перед тим дитятком
Навколінці припадають, Царя Бога вихваляють. / 2

Ой ти Христе –Царю. Небесний Владарю!
Дару літа щасливії цьому дому господарю. / 2

Надходила найкраща пора року – весна. Дівчата закликали її, водили хороводи, співали пісні – веснянки. Це були своєрідні ігри, виконували їх із рухами, часто показуючи все те, про що співали.
А вже весна

А вже весна, а вже весна,
Із стріх вода капле /2

Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне / 2

Помандрував козаченько
У чисте поле / 2

За ним іде дівчинонька:
”Вернися, соколе!” / 2

”Не вернуся – забарюся,
Гордуєш ти мною / 2

Буде ж твоє гордування
Все перед тобою / 2

Промандрував козаченько
З Лубен до Прилуки / 2

Ой плакала дівчинонька,
Здіймаючи руки. / 2
А ми просо сіяли

А ми просо сіяли, сіяли
Ой дід – ладо, сіяли, сіяли.
А ми просо витопчем, витопчем
Ой дід – ладо, витопчем, витопчем.
А чим же вам витоптать, витоптать
Ой дід – ладо, витоптать, витоптать.
А ми коней випустим, випустим,
Ой дід – ладо, випустим, випустим.
А ми коней переймем, переймем
Ой дід – ладо переймем, переймем.
А чим же вам перейнять, перейнять?
Ой дід – ладо перейнять, перейнять?
Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід – ладо, поводом, поводом.
А ми коней викупим, викупим,
Ой дід – ладо, викупим, викупим.
А чим же вам викупить, викупить
Ой дід – ладо, викупить, викупить.
А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід – ладо сто рублів, сто рублів.
Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід – ладо, тисячу, тисячу.
А ми дамо дівчину, дівчину
Ой дід – ладо дівчину, дівчину
Одчиняймо ворота, ворота
Забираймо дівчину, дівчину!
У самій середині літа – сьомого липня – святкували день Івана купала. Дівчата й хлопці водили хороводи, стрибали через вогонь, пускали вінки на воду. І співали тоді купальські пісні.

Гей, на Івана

Гей, на Івана, гей, на Купала
Красна дівчина долі шукала.

Долі шукала, віночок вила
Долі водою його пустила

Поплинь, віночку, по бистрій хвилі
Поплинь під хату, де живе милий,

Поплив віночок долі водою
Серце дівчини забрав з собою.

х х х

Ой на Івана Купалого
Ходила відьма ногайлою
Як на дуб лізла – кору гризла.
А з дуба впала – зілля копала.
Ой що то за зілля?
Лопух, лопух.
Щоб в тої відьми живіт опух.
Ой нехай пухне, ой нехай знає,
Нехай нам Купала не перебиває.

Марена

Кругом Мариноньки ходили дівоньки
Стороною дощик іде,
Стороною та не мою роженьку червону/ 2

Ой на морі хвиля, при долині роса,
Стороною дощик іде,
Стороною та на мій барвіночок зелений / 2

Сьогодні Івана, а завтра Купала
Рано – вранці сонце зійшло,
Рано – вранці та на мою роженьку червону / 2


Літо – це пора, коли люди косили сіно, жали хліб, збирали врожай. Свою працю вони оспівували у піснях – косарських і жниварських.


Вийшли в поле косарі
Косить ранком на зорі.

Гей, нуте, косарі, бо не рано почали!
Хоч не рано почали, так багато утяли.

До обіду покосили,
Гострі коси притупили …



Ой снопе, снопе
Ой снопе, снопе,
Снопе великий
Золотом – зерном
Колос налитий.
Ой снопе, снопе,
Снопе, сріблястий
Добре вродила
Пшениця чиста.
Будемо мати
Хліба доволі
Бо працювали
Дружно на полі!
Ой снопе, снопе,
Снопе, вусатий,
Несеш достаток
У кожну хату.
Несеш достаток
Кожній родині
Славу велику
Нашій Вкраїні!

Ой обжинки, господарю

Ой, обжинки господарю, обжинки.
Постарайся, господарю, горілки,
Ой, ти казав, господарю, що ми спали,
А ми ж твоє житечко вижали.
Ой ми жали житечко до берези,
Чогось твої жіночки тверезі.
Ой ми жали житечко до явора,
Обіцявся горілочки ще вчора.
Осінь – пора весіль. Весільні пісні були повністю пов’язані з обрядом весілля. Співали їх дружки, бояри, свати.

Коровай

Під вечір збираються коровайниці і благословляються коровай розчиняти:

Коровайниці: - Пане старосто!
Староста: - Раді слухать!
Коровайниці: - Благословіть коровай розчиняти
Староста: - Нехай Бог благословить!
Коровайниці: - І другий раз!
Староста: - Нехай Бог благословить!
Коровайниці: - І третій раз!
Староста: - Нехай Бог благословить!

Тоді співають:

Благослови, Боже
І отець, і мати
Своєму дитяті
Коровай розчиняти.

Із семи літ пшениця
Із семи криниць водиця
Із семи кур яйця
До нашого коровайця.

Чорная та муку сіє
А хибкая воду носить
А русява Бога просить
Щоб був коровай хороший.

Старшай коровайнице
Подивися у віконечко,
Як ще трохи рано,
То ще погуляймо
А як буде пізно,
Розійдемося різно.

Благословляться місити і співають:


Як ми коровай місили,
З Дунаю воду носили,
Хоч не з Дунаю, з криниці,
Замісили коровай сестриці.

Благословляться ліпити і співають:

Поїдемо до Крем’янця
Заберемо кури, яйця,
Та будемо яйця бити
Коровай ліпити.

Ой як же ми коровай бгали,
Які ж бо ми квіти клали,
Клали васильок,
Клали барвінок,
І всякії квіти,
Щоб любилися діти.


Як в’ють гільце, то благословляться і співають:

Благослови, Боже,
І отець, і мати
Своєму дитяті
Хороше гільце вити.
В долину, буяри, в долину
По червону калину.
А по хрещатий барвінок
А по запашний васильок.
Не йдіть до нас молодиці
Не йдіть до нас гільце вити
Зів’ємо ми самі
Краще як із вами,
З скрипками, з цимбалами,
З молодими буярами.


Вихід молоді:

Кропи нас мати водою
Із долею щасливою
Та з доброю годиною.

На порозі тестя:

Ой, свату, наш свату
Пусти нас у хату
Доки ми будем стояти,
Траву – мураву топтати.
А в нашого свата
Солом’яна хата
Треба вітри запустити,
Ему хату розвалити.

Просять в хату. Старости, поблагословивши і перехрестивши поріг, входять в хату, співаючи:

На добридень тому,
А хто в сему дому
Старому й малому
І Богові святому.

Їм одповідають:

Здоровії були/ 2
Що нас не забули
Старого й малого
Ще й Бога святого.
Роз дарунок короваю:

Світи, Боже з раю
До нашого короваю,
Що би було виднесенько
Краяти дрібнесенько.
Край дружбонько, коровай дрібно,
Бо у нас роду вільно
Що б єго обдарувати,
Що б єго не гнівати.



До обрядових пісень належать і поминальні пісні, які співалися на похороні. В одних місцевостях були голосіння, в інших – просто поминальні пісні.

Ой Боже, ой Боже, з високого неба
Почуй ти молитву мою!
Прийми мою душу до самого раю,
А тіло в сирую землю!
Насипте на мені високу могилу,
Нехай вона травою заросте!
Посадіть на мені червону калину,
Вона навесні зацвіте!
І будуть до неї пташки прилітати,
Будуть щебетати мені,
А я не почую, бо буду лежати
В могилі сирої землі.
Моя домовина – хатонька темненька,
А в неї віконця нема,
Я буду лежати, буду спочивати,
Як в полі билинка одна.



Є ще пісні – балади. Це ліричні пісні, схожі на легенди чи оповідання, які мають сюжет. Балади розповідають про чарівні перетворення, наприклад, невістки в тополю, про чиюсь долю, про різні випадки з життя.

Ой мала, мама та й дві доні.
Молодша гарна, а старша – ні.
Старша молодшу підмовила
Взяла за руку та й повела
- Підемо, сестро, до Дунаю.
Будем дивитись на бистру воду.
Старша молодшу потрутила
Молодша впала та й поплила.
- На тобі, сестро, шовкову шаль,
Вирятуй мене, якщо ти жаль!
На тобі, сестро, русу косу,
Вирятуй мене, я тя прошу!
На тобі, сестро, перстень з руки,
Понеси його до матінки,
Хай мати знає, що топлюся,
Що більш до неї не вернуся!

Найбільш, звичайно, пісень суспільно – побутових. Це всі ті пісні, які співали люди для душі, в будь – який час, у будь – якому місті, коли співалося. Ці пісні також мають багато різновидів: козацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі. Це і пісні про кохання, про долю, про родинне життя.

Ой, на горі та женці жнуть
Ой, на горі та женці жнуть, / 2
А під горою, яром – долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко / 2
Веде своє військо, військо запорізьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний / 2
Що поміняв жінку на тютюн та люльку
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний.
”Гей, вернися, Сагайдачний / 2
Візьми свою жінку, віддай тютюн – люльку
Необачний,
Гей, долиною, гей, широкою,
Необачний!”
”Мені з жінкою не возиться/ 2
А тютюн та люлька козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною, гей, широкою,
Знадобиться!”
”Гей, хто в лісі, озовися! / 2
Та викрешем вогню, та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною, гей, широкою,
Не журися!”

Крім балад і козацьких пісень, дуже поширені по всій Україні були пісні чумацькі. Їх, звичайно, складали в далекій дорозі чумаки, ідучи аж у Крим по сіль. Це пісні часто сумні. В них співалося про долю, рідний край, розлуку з сім’єю, з домівкою.

Там, за гаєм зелененьким

Там, за гаєм зелененьким/ 2
Гей, гей, брала дівка льон дрібненький.
Вона брала, вибирала/ 2
Гей, гей, все до личенька рівняла.
- Личко моє білесеньке/ 2
Гей, гей, кому будеш вірнесеньке?
А чи вору, чи майору/ 2
Гей, гей, чи чумаку молодому?
Чумак ярма нариває/ 2
Гей, гей, сірі воли запрягає.
Та із двору виїжджає/ 2
Гей, гей, жінку вдома покидає.
- Зоставайся, жінко, вдома/ 2
Гей, гей, рубай дрова до порога.
Рубай дрова до порога/ 2
А ліщину до ослона.
- Сусідочки – голубочки / 2
Гей, гей, дайте солі два дрібочки.
Посолити огірочки/ 2
Гей, гей, научайте свої дочки.
Щоб по ночах не ходили/ 2
Гей, гей, чумаченьків не любили.
За чумаком худо жити/ 2
Гей, гей, нічим борщу посолити.
Бо в чумака стільки віри/ 2
Гей, гей, як на синім морі піни.
А в дівчини стільки ласки/ 2
Гей, гей, як на синім морі ряски.

Але не тільки чумаки мали свої пісні. Свою пісню мав бідний наймит, що тяжко працював. Свою пісню співали рекрути, які мусили служити у війську. І були ті пісні особливо тяжкі, як людське горе.


За городом качки пливуть,
Каченята крячуть.
Вбогі дівки заміж йдуть
А багаті плачуть.
Вбогі дівки заміж йдуть
З чорними бровами
А багаті сидять вдома
З кіньми та волами.

Це ліричні пісні про побут, життя людини, дівочу й жіночу долю, життя в свекрухи, знущання чоловіка – п’яниці.

Не гудіте голуби на хаті,
Не будіте милого в кроваті.
Сама знаю, коли йо будити –
Ой, як буде сонечко сходити.
… Як став милий з кроваті вставати,
Стала постіль по хаті літати, / 2
Стала мила з віконця втікати …

Але навіть у горі народ не тільки співав, а й не був позбавлений почуття гумору. У жартівливих піснях звучить і добродушний гумор, і в’їдлива сатира, які є прекрасним засобом лікування ледарів, нероб, безхарактерних чоловіків, тих, хто полюбляє заглядати в чарку, ”стрибати в гречку”, про сварливих, лінивих чи норовистих жінок. Тож як би важко не жилося, але з веселою, жартівливою піснею легше.

Ой, мала я чоловіка
Ой, мала та й мала
Посадила на воротях
Та й ворона вкрала
Я такого ще не чула
Ще не відала
Щоб ворона чоловіком
Пообідала.
Ой, вороно, ти вороно
Ой вороно, кара
Віддай мені чоловіка,
Бо то ж моя пара!

Кину кужільна полицю

Кину, кужіль на полиці,
А сама піду на вулицю.
Нехай миші кужіль трублять,
Нехай мене хлопці люблять.

На городі сіно гребла
Черевика загубила
Черевика загубила
Собі хлопця наманила.

Я нікого не любила
Тільки Петра та Данила,
Грицька, Стецька та Степана,
Вийду заміж за Івана.

Полюбила гультяя
Така доля моя.
Я думала кучерявий,
В його чуба нема!

СВЯТО ”УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ – ДУША НАРОДУ”

Святково прибраний зал, українські вишивки, виставка речей побуту, декорації української хатини.
Звучить українська пісня ”А в лузі калина”.
Виходять ведучі:

І. Вклоняюсь вам, люди, доземно.
Як батьківській хаті з далеких доріг,
Як хлібу, що матінка чемно
Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.

ІІ. Бо ж нашому роду нема переводу,
Хай пісня єднає коріння святі,
Дай, Боже, нам віру і братню згоду
На довгії роки, на вічні віки.

Учитель: Українська народна пісня. Вона, як сльоза, очищає душу. Пісня, як свята молитва, сповіщає і прощає. Народна пісня цілюща, як материнське молоко. Бо живе в ній наш родовід, в ній живе наша многостраждальна і прекрасна Україна з її зорями.
Кажуть, пісня, як зірка – неспізнанна до кінця, бо в постійному леті до людських душ. ”Ой ти зоре, ти вечірняя, певне кожен з нас здіймає свій погляд до зір. На Поділлі, за українським звичаєм – падаюча зірка – то святий і добрий янгол летить на поміч душі, а на Поділлі кажуть, якщо впала зірка, то це Україна втратила ще одну дівчину.

”Мамо, люба, глянь, як сяють
Ясні зорі угорі.
То не зорі, кажуть люди,
Сяють душі так святі.
Хто з людей у цьому світі
Вік свій праведно прожив
Бог того послав на небо,
Щоб він зіркою світив”.
Так навчи ж мене, матусю,
Щоб і я так прожила,
Щоб добро робити вміла
І боролася проти зла.

Для вас звучить пісня ”Ой ти зоре”

Українська народна пісня. То журавками, то неопалимою купиною бринить вона, як історична пам’ять мого народу. Доле, доле! Чом же співаєш так сумно? Ой певно і нині шукає рід роду, відірваний від отчої землі татарською ордою, турецькою неволею.

Учениця: Ясир – одне з найстаріших слів української мови. Майже кожної весни стогнала та плакала українська земля під ногами татарських коней. Сльози та їдкий дим заважали бранцям востаннє глянути на зруйновану рідну домівку. З цих під вранці ставали не людьми , а ясирами. Доля вела їх на турецькі галери, в султанські гареми. І не було уже звідти вороття. Та народжувалася пісня, яка линула з ординських земель до рідного краю. І то, певно, не журавки, а українські Роксолани тужать за родом своїм.

Пісня: ”Ой журавко, журавко”

Вчитель: вільно і спокійно по широких просторах рідної України тече древній Славутич – Дніпро. А були свого часу на Дніпрі пороги. Спокійна вода нуртувала, ставала бурхливою. Далеко по степах розлягався цей гуртків. Сюди з усієї України йшли відчайдушні вільнодумні і вільнолюбиві люди, тут, на Дніпрових островах вони будували свої табори, які ввійшли в історію під назвою Січей. А ці відчайдушні люди – українські запорозькі козаки. Доля, боротьба, прагнення до свободи, сила духу прийшли до нас піснею про славного Дорошенка і завзятого Сагайдачного, відчайдушного Кривоноса і Залізняка, Павла Полуботка, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького.

”Пісня козацька”
Доля козацька, як і доля України немислима без славної пісенної Марусі Чурай, котра жила і творила на Полтавщині. Пісні Марусі Чурай позначили дух українського народу на довгі віки. Її пісня, голос живили геніальну музику Лисенка, творчість Старицького, Котляревського, Самійленка, Надихали на подвиги козаків, бо вона – це духовний образ України, яка уже стільки століть бореться за свою долю, за щастя своїх дітей.
Це дівчина не просто так Маруся,
Це – голос наш, це – пісня. Це – душа.
Коли в похід виходила бажава, -
Її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена, її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була, як Голос України,
Що клекотів у наших корогвах.
Пісня ”Їхав козак на війноньку”

Гриць: Коли я йшов, Марусю, у повстання
Я твердо знав, що ти уже моя,
Що це любов і перша, і остання,
Що не знесе ніяка течія
Мене у бік. Що я уже нікому,
Нікому в світі так не поклянусь.
Що з тих боїв, - з таких боїв – додому
Я вже навіки інший повернусь.
Бо вже таке підняв на свої плечі
Такою кров’ю в битвах освятивсь,
Що всі оті домашні колотнечі
Мене вже не засмокчуть, як колись.
Я перестав од матері сахатись
Потроху так почав і прислухатись.

Мати: Хіба то дівка? То ж таке ледащо!
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з’їхали ні на що,
А з нею геть вже з’їдемо на пси!

Гриць: Отак і сталось. Вийшов я із хати
Дядьків своїх узяв у старости
І сам не знаю - щоб одну кохати,
А другу в церков до вінця вести.

Маруся: Я завтра, сонце, буду умирати,
Я перейшла вже мертвецьку межу
Спасибі, сонце, пройшло ти крізь грати
Я лиш тобі всю правду розкажу.
Не помста це була, не божевілля.
Людина спроста ближнього не вб’є.
Я не труїла. Те прокляте зілля
Він випив сам. Воно було моє.
А найстрашніше, що пече як жога,
Перевертає душу від жалю:
Невірного, брухливого, чужого
Огидного, - а я ж його люблю.

Пісня Марусі Чурай ”В кінці греблі шумлять верби”

Українська народна пісня. Кажуть, допоки, живе мова, то живе народ, а якщо лине пісня народу, то вже історія, культура. То ж воскресімо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята. Воскреснемо! Бо ми були на цій Богом даній землі, як народ. І рідне небо хай пошле нам силу для життя. Подивімося на своє небо і думкою, як у тій чудовій – пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю – і тоді відкриється нам на зелено – голубому лику планети край, що нагадує собою серце – Україна.
Народні пісні, обряди, реліквії – це життя людського року. Кожен обряд – чи то весілля, чи то народини, чи проводи до війська, зберегли свої ритуали, речі – символи, свої пісні.
Проводжаючи до війська сина, мати перев’язувала його вишитим рушником, що б пам’ятав батькову хату і родину.

”Ой сину, - ж мій сину,
Єдина дитино.
Хай у цьому хлібові
Доленька твоя буде щасливенька.
В’яжу рушничком,
Сим родинним бережком,
Щоб вернувсь до хати,
Бо ждуть тебе батько й мати.
Й нелегку дорогу
Даю віру Христову,
Хай тебе Бог береже,
До рідного дому верне.

А кохана дівчина перев’язувала юнака червоною стрічкою і дарувала вишиту хустинку із грудочкою рідної землі:

Будучи, козаче, у чужій сторонці
Пам’ятай про мене, я ж бо тут в журбинці.
Красну ленту пов’язала,
Се любов свою віддала
А хустинку вишивала ночі
Не забувай мої карі очі.
Грудочку землі кладу на щастя
З нею ворожую кулю обминути вдасться.

Козак кланявся батькам до землі, а дівчині в пояс і говорив:

Прощай, прощай, рідна хато,
І ви, мамо, і ви, тату,
Прощавай уся родино
І коханая дівчино.
Ви на мене сподівайтесь
За рік, за два в гості дожидайтесь.

Звучить пісня ”У полі береза, у полі кудрява”

Звучить пісня ”Там, під старим садком зелен – дуб стоїть”

Співаю і слухаю українську пісню. Думаю про нашу Україну, яка віками також несе хрест своєї долі і вірю в її воскресіння. Хай воскресне перед зорею третього тисячоліття страдниця – Україна. Помолимося рідним материнським словом, помолимося піснею. Слово – це наш Бог, і жити воно має вічно, бо разом із мовою умирає і народ, а коли умирає пісня, то гине душа.

Молитва до мови
І учениця: Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущу ті, що молилися на дароване тобою Слово. Бо споконвіку було Слово. І Слово було у Бога.
Мово наша! Пречиста незаймана діва! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована. Мово наша! Попередчасно постаріла, на хресті мук розіп’ята. Стражденниця, великомученице, Матір – Божа наша, в Сибіри й на Колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, голодомором викошена, чорнобильською смертю засіяна.
ІІ учениця: Мово наша! Убога прочанка з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми. Прости ж, їх рідна! Прости гріхи їхні, вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану.
Караючий Третій Ангел, що потрубив у ніч з 25 на 26 квітня за 9 днів до воскресіння спасителя, що висвятив цю землю і люд її многогранний, покарай за Тебе, Матір нашу скорбну.
ІІІ учениця: (на колінах)
Стою перед Тобою на колінах і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де чорніше чорної землі блукають люди. То чорнобильські лика чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам’ятство.
Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Я ж само спалюючою любов’ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Бога, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик твій скорботний, Матір – Божа, Мово мого народу.
Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її навіки. Амінь.
Пісня – молитва ”Страждальна Мати”

Страждальна мати під хрестом стояла,
Стала прохати, в сльозах промовила:
Ой сину, сину, за яку провину
Переносиш нині тяжкую годину
На хресті.
Я ж тебе купала дрібними сльозами,
Я ж тебе ховала перед ворогами.
А тепер я плачу, бо тебе вже трачу,
Бо тебе живого нігде не побачу,
Мій сину.

Ти жертвувався, всіх людей спасав Ти,
А тепер зостався навіки страждати.
За цей світ лукавий, злобний, нетривалий,
Переносиш муки за цей світ кривавий
На хресті.
Ну, а що зі мною буде, сиротою,
Я одна у полі, як билинка, стою
Під хрестом.

Учень:
Мій отчий дім, де всі стежки мої
Веселками ясними перевиті,
Де у садах співають солов’ї,
Де шлях в світи проліг в високім житі.

Мій отчий дім, ти дав мені усе,
Моя Вкраїна піснею багата.
Ввійшла у серце співом голосним
Як та любов, яку дарує мати.
Мій отчий дім, не перебудь в мені
Пристанищем дитинства тимчасовим
Мій отчий дім, даруй мені пісні
І мамине до болю рідне слово.

І в світлиці людської долі
Живодійне джерельце – воля.
Кажуть: кому не співали українські пісні
В того злом покалічена доля.

Того жайвір не кличе в степи,
І роса не співа світанкова.
Без дитинства той буде рости,
Люди, люди, оживіть у собі
Материнські святі колискові.

Виступ дитячого фольклорного ансамблю, який виконує хороводи, веснянки, співає пісню ”Червона калина”.

Учитель: Ось і наближається наше свято до кінця. Пройдуть роки, та дзвенітимуть українські пісні з уст молодих і старших, зацвіте по новому наш край. Хочеться закінчити наш виступ словами Дмитра Павличка.

Росте калина над порубами
Як наша пісня, росте врозгін –
Ми триста років були рабами,
Пора настала – вставай з колін!

Вставай, народе, в святу годину
Та не для помсти за рідну кров,
Вставай за правду, за Україну,
Вставай, народе, твій час прийшов.

Нам страх вганяли в мозольні жили
Нас обертали в покірний тлін:
Пора настала – вставай з колін!

Вставай, народе, в єдину лаву
Шикуй братерство всіх наших мов
Вставай творити свою державу,
Вставай, народе, твій час настав!

На ясні зорі, на тихі води
Нас великодній покликав дзвін
Ми триста років ждали свободи
Пора настала – вставай з колін!

Вставай, народе, возз’єднуй сили
Ламай залізо старих заков.
Вставай з лежанки, вставай з могили,
Вставай, народе, - твій час прийшов!

Всі виконують пісню ”Козацькому роду нема переводу”

Всі ці пісні складали люди в щасті і смутку, від великої радості і від великого горя. Адже пісня – душа народу. Якщо є пісні – отже, є народ, є Україна. Якщо ми забудемо свою пісню, то ми перестанемо бути народом, бо втратимо найсвятіше – свою душу.
Без пісні не можна уявити український народ. Жоден вид мистецтва не користується такою загальною любов’ю, як пісня. Вона чарує своєю щиросердністю, ліричністю, поетичністю, глибиною народної мудрості.
Збагачуючи душу дитини, перекладаючи в неї те, що ми отримали у спадок, на заняттях гуртка я прагну виростити нове покоління, яке продовжить наш український рід, адже відродити Україну, зберегти і поліпшити довкілля країни повинні діти, яких ми сьогодні навчаємо і виховуємо.
Тож нехай пісня летить через віки, вбирає в себе мудрість століть, і повертається до людей, даруючи віру, надію й любов.



Література


1. Гордійчук М.М. Перлини української народної пісні.
Київ, ”Музична Україна”, 1989р.
2. Іванова Л.В. Благослови, мати. Київ, ”освіта”, 1995 р.
3. Іванецький А.І. Чумацькі пісні. Київ,
”Музична Україна”, 1989 р.
4. Руданський С. Народні пісні. Київ,
”Музична Україна”, 1972 р.
5. Матеріали зібрані на основі спогадів жителів Славутчини.