Бабійчук Г.М.

Аспекти творчої діяльності керівника гуртка в позашкільному закладі:

В даному посібнику в 5-ти розділах подані матеріали по організації проведення урочної та виховної роботи в поза-шкільному закладі.

Посібник рекомендований для практичного використан-ня керівниками гуртків дитячих об’єднань, клубів та клас-них керівників.

Зміст 

I. Вступ………………………………………………
II. Вимоги щодо організації і ………………………
проведення занять в позашкільному закладі………
III. Типи, форми та методи проведення занять………
IV. Підготовка заняття…………………………………
V. Позаурочна виховна робота та її форми…………
VI. Висновки……………………………………………
VII. Додатки………………………………………………

VIII. Література…………………………………………

Першочерговим завданням навчальних закладів є вихован¬ня ді-тей та молоді, формування у них системи цінностей і духов¬них пріо-ритетів, що повинні бути покладеними як в основу життя кожної людини, так і суспільства в цілому.
Створення системи виховної роботи відповідно до вимог сьо-годення є основним завданням на¬вчального закладу. Саме створення системи є передумовою створення середовища з потужним виховним впливом на особистість, на форму¬вання свідомості, самосвідомості вихованця, на виховання духовної культури.
Упродовж останнього десяти¬річчя найкращі вчителі, вихователі в Україні визнають пріоритетність виховання та розвитку особистості під час занять, розглядаючи урок не лише як засіб здобуття знань. Значна кількість навчальних за¬кладів плідно працюють над ство¬ренням системи виховання, запро¬ваджують нові моделі позаурочної виховної роботи.
На часі заміна стандартних-ви¬ховних заходів для дітей на ціле-спрямоване і професійне управлін¬ня виховним процесом, що вклю-чає вивчення вихованців, установ¬лення психолого-педагогічного су-проводу, цільове планування, здійснення виховного впливу й об'єк-тивну оцінку реальних ре¬зультатів виховної роботи. По¬ведінка вчи-теля за моделлю «сам вирішую і даю вказівки» переста¬ла бути ефек-тивною. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, носи-ти характер опіки чи педагогічного диктаторства.
Система навчально-виховної роботи конкретного закладу — це, по-перше, «дух» закладу; по-друге, взаємовідносини між учас-никами педагогічного процесу на рівні пе¬дагогіки співпраці; по-третє, умо¬ви для самовизначення, самороз¬витку всіх учасників на-вчально-виховного процесу.
Все це повною мірою стосується й позашкільних навчальних за-кладів, і саме в позашкільному навчальному закладі с величезний по-тенціал для створення системи виховної роботи.
Зрозуміло, що успіх виховного процесу залежить у першу чергу від педагога. Дорослий із до¬брим серцем, високою культурою, су-часним рівнем професіоналіз¬му спочатку навчає: «Поглянь, як це ро-биться!». Потім пропонує: «Спробуй сам!». При цьому до¬рослий по-ряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли ви¬хованець до-сконало засвоїв осно¬ви дій, дорослий надає вихованцю право діяти самостійно. Дорослий не заважає вихованцю, він аналі¬зує його дії та результат.
У позашкільному середовищі вчитель — вихованець панує пе-дагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця. Спів¬праця має корінь — праця, працею тримається, до праці кличе, пра¬цею нагороджується. Дитина стає центром професійної уваги педа¬гога, а педагог намагається бути зро-зумілим і прийнятим кожною дитиною.
Отже, є всі підстави для твер¬дження, що саме позашкільна освіта спроможна частково ком¬пенсувати недоліки у вихованні та розви-тку дитини сім'єю і шко¬лою.
Враховуючи специфіку роботи в гуртках, кожен керівник вишу-кує, випробовує власні знахідки, що найбільше відповідають його напряму роботи, його вихованцям.
Але є загальні вимоги до органі¬зації і проведення занять, яких по¬трібно дотримуватися. Наприклад, неструктуроване заняття може призвести до його хаотичності, спонтанності, витрачання часу та зайвих сил, а в такому випадку стають неможливими реалізація задач програми та досягнення по¬ставленої мети. Тому необхідно приділяти увагу підготовці та про¬веденню занять виходячи зі змісту програми, щоб воно було ефектив¬ним, з максимально раціональним використанням часу.
З цією метою потрібно визна¬читися з вибором педагогічної тех-нології, формою проведення, типом, структурою та ін.
Педагогічна технологія — це комплекс форм, методів, прийо-мів, способів педагогічних дій, який охоплює цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до одержання прогнозо-ваних результатів.
У процесі підготовки до занять необхідно пам'ятати, що, крім реа¬лізації навчальної та розвивальної мети, ми організовуємо вихов-ний процес. Його ефективність зале¬жить від цілого ряду поєднаних факторів:
1. Створення виховних відно¬син. Вплив на особистість відбу-вається через її ставлення до на¬вколишнього середовища. В ході ви-ховного процесу поступово формуються погляди вихованців, їх життєва позиція, мотиви пове¬дінки — весь комплекс причин та умов, який впливає на виховання. Сформоване ставлення визначає рівень та ефективність педагогіч¬ної взаємодії, має великий вплив на хід та результати виховання.
2. Взаємовідповідність мети (задач) та організації дій, які до-помагають досягти цієї мети. Поняття «організація» поєднує в со-бі сукупність впливових дій, стосунків, умов, форм та методів робо-ти. Також у виховному про¬цесі організовується спеціальна впливова система заходів, дій, які нейтралізують або зупиняють не¬гативну по-ведінку вихованців.
3. Відповідність соціальної практики та характеру (спря-мованості, змісту) виховного впливу на вихованців. Виховний про-цес супроводжується тим, що людина мислить та діє, отримує знання та практичний досвід, за¬своює норми та правила соціаль¬ної поведінки й відразу ж переві¬ряє їх на практиці.
4. Сукупні дії об'єктивних та суб'єктивних факторів. До су-б'єктивних факторів належать: педагоги (вихователі, вчителі, керів-ники гуртків та ін.) та вихо¬ванці, взаємодія між ними, відно¬сини, що склалися з часом, психо¬логічний клімат тощо. Об'єктивні фактори виражені через умови ви¬ховання (матеріально-технічні, со¬ціальні, санітарно-гігієнічні та ін.) В кожному конкретному випадку складне переплетіння даних фак¬торів надає вихованню свій непо¬вторний ха-рактер. Для ефективного виховання мають бути створені належні умови.
5. Інтенсивність вихо¬вання та самовиховання. Самовихован-ня — це діяль¬ність людини, що спрямована на самовдосконалення. В про¬цесі самовиховання особистість є суб'єктом виховного процесу. Самовиховання безпосередньо за¬лежить від змісту життя вихован-ців, їх інтересів, стосунків, при¬таманних тому чи іншому віку. Самовиховання є супутником ви¬ховання і одночасно — його ре-зультатом. Для успіху самовихо¬вання важливо, щоб вихованець навчився правильно себе оцінюва¬ти, зміг побачити в собі позитивні сторони, якості та недоліки, силою волі переборювати перешкоди, що заважають втілювати свої життєві плани. Все це — результат вихо¬вання, успішність якого залежить від сили прагнення вихованця до самовдосконалення.
6. Ефективність супутніх йому процесів — розвитку та на-вчання. Розвиток особистості полягає в якісних змінах психоло-гічної діяльності людини, у фор¬муванні в неї нових рис характеру, якостей. Із загальної теорії управ¬ління відомо, що, якщо два про¬цеси здійснюються в нерозривній єдності, то заниження ,чи зави¬щення одного з них негайно по¬значається на другому. Виховання поліпшує розвиток особистості, прокладає шлях до успішного ви¬ховання. Якщо ці зв'язки пору¬шуються, то виникають серйозні перешкоди, які негативно вплива¬ють на розвиток, навчання та ви¬ховання особис-тості.
7. Якість виховного впливу. В основі педагогічного впливу пе-дагогів на вихованців закладе¬на цілеспрямована організація їх діяль-ності, спілкування, систе¬матичного та планомірного роз¬витку інте-лектуальної, емоційної та вольової сфер у відповідності з поставле-ною метою. При тому, що соціальні ролі учасників ви¬ховного процесу не рівнозначні, вихованець взаємодіє з педагогом свідомо, що надає виховним сто¬сункам суб'єктивно-об'єктнвного характеру.
8. Інтенсивність впливу на «внутрішню сферу» вихованця. Поняття «внутрішня сфера» ви¬значає систему мотивів, потреб, емо-цій, інтелекту особистості, яку розглядають як цілісний ор¬ганізм. Саме у виховному процесі зовнішній вплив трансформуєть¬ся у внут-рішні досягнення вихо¬ванця. Достатньо сильний вплив, що відпові-дає потребам дитини, сприяє легкій і швидкій транс¬формації цілей у мотиви самої особистості.
9. Відповідність педагогічного впливу рівню вербального і сен-сорного. Практика показує, що інтелекту¬альний потенціал вихованця час¬то не співпадає з вербальними чи руховими сенсомоторними пара¬метрами розвитку. Саме тому ми нерідко стаємо свідками того, як учень легко й вільно оперує тео¬ретичними знаннями, але буває неспроможний та незграбний при виконанні елементарних практич¬них дій, найпростіших операцій, фізичних вправ та ін.
10. Інтенсивність та якість взаємовідносин між вихованця-ми. Взаємовиховання мас вплив на становлення особистості тому, що виховують (беруть участь) од¬нолітки (друзі). В цьому випадку цілі та зміст виховання не лише краще усвідомлюються, а й сприй-маються (найчастіше) одразу і не¬критично.
11. Активність його учасників у педагогічній взаємодії. Ця за-ко¬номірність частково розкривалась у кожному з пунктів та є результатом кропіткої роботи з налагодження міжособистісних стосунків; мікро¬клімату в колективі та взаємодовіри вихованців і пе-дагога.
Педагогічна організація групо¬вої діяльності дітей в гуртку хара-к¬теризується тим, що вона визначе¬на виховною метою. Для педагога діяльність дітей — завжди активна форма їх ставлення до світу в усіх його проявах.
Не можна стверджувати, що результат навчання стоїть на дру-гому плані, але він має виконува¬ти роль педагогічного засобу і ні в якому разі не компенсує виховний результат. Співвідношення пред-метного і виховного результатів в організації гурткової діяльнос-ті дітей є найбільш тонкою та складною проблемою. Їх делікат-ність полягає у тому, що учні не знають про виховний задум педа-гога, їх захоплює предметний ре¬зультат: вони співають, танцюють, малюють, займаються ліпленням не для власного виховання.
Зрозуміло, що метою групової діяльності завжди є предметний результат, а виховну функцію тут виконує саме мотив — те, заради чого справа була організована.
Мотивація докорінно змінює виховний результат: «Ялинку по-садили не для того, щоб було де сховатися від сонця, а щоб людям було приємно відпочивати в затін¬ку, стало чистішим повітря, на ко-ристь тваринам...».
Таким чином, педагогічна тех¬нологія — це комплекс науково-обгрунтованих засобів навчально-виховного впливу на людину. Це й є виховними цілями, навчально-виховними обставинами, специфі-кою ситуаційних умов.
Організація виховного впливу завжди є творчим актом, тому що наявна значна кількість змінних чинників і комбінації їх нескінчен¬ні. Вікові та індивідуальні особли¬вості дітей, рівень їхнього розвит¬ку, характер та майстерність пе¬дагога, історія їх взаємовідносин, психо-логічний клімат у закладі та гуртку та багато іншого, навіть погодні умови, — все це обумовлює результат.
Вибір технології педагог здійснює особисто, залежно від рівня кваліфікації, творчого по¬тенціалу.
Типи занять
У центрі уваги позашкільної педагогіки стоїть особистість ди-тини з її потребами й інтересами. Заняття у гуртку спрямовані на по-кращення якості дитячого жит¬тя на основі творчих ініціатив ви-хованців і педагогів, принципів самореалізації і максимального збі-льшення соціального досвіду дитини; духовної єдності особис¬тості і колективу у спільній цікавій діяльності і відпочинку.
Відсутність чіткої регламента¬ції форм та методів, інші харак-теристики організації позашкіль¬ного закладу приваблюють дітей. Позашкільний заклад — це специ¬фічна установа, що відрізняється від сім'ї і школи, і яка призначена для соціального тренінгу в реаль-ному житті, у відкритій системі соціалізації; надає дітям реальну можливість для повноцінного від¬починку. Тому в позашкільній пе-дагогіці ми можемо використову¬вати як шкільні (чіткі) типи занять та їх форми, так і нетрадиційні. Розгляньмо їх детальніше в порів-нянні.
Кожне заняття (урок) має свою структуру.
Тип заняття (уроку) ви¬значається наявністю та послідов¬ністю структурних частин.
Наприклад, комбіноване занят¬тя (урок) мас класичну структуру з 4-х складових: 
1) підготовка до освоєння но¬вих знань;
2) засвоєння нових знань та умінь;
3) закріплення та системати¬зація;
4) застосування на практиці.
У позашкіллі зручніше ви¬користовувати класифікацію, що створена на основі типів занять, виділених Івановим С.В. за харак¬тером пізнавальної діяльності та логічним змістом роботи:
1) вступне заняття;
2) заняття первинного ознайом¬лення з матеріалом;
3) вивчення та засвоєння нових знань, умінь;
4) застосування отриманих знань на практиці;
5) заняття з формування на¬вичок;
6) заняття із закріплення, по¬вторення та узагальнення;
7) контрольне; 
8) змішане (комбіноване). (Додаток № 1)

Форми організації занять

Форми організації навчання — це зовнішнє вираження узго-дженої діяльності вчителя та учнів, яка здій¬снюється в певному режимі та по¬рядку. Найбільше розповсюдження має класно-урочна форма (з XVII ст.), в якої є ряд переваг над іншими фор¬мами, тому вона залишається тради¬ційною. Добре організоване заняття в такій формі теж може використовува¬тися в позашкільній педагогіці та бути цікавим дітям. Серед загальних вимог, яким повинен відпові-дати якісний сучасний урок (а в нашому випадку «стандартне (тра-диційне) заняття»), виділяють наступні.
1. Використання новітніх до¬сягнень науки, передової педаго-гічної практики, побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.
2. Реалізація на уроці в опти¬мальному співвідношенні всіх ди-дактичних принципів та правил.
3. Забезпечення належних умов для продуктивної пізнавальної ді¬яльності учнів з урахуванням їх інтересів, нахилів та пот-реб.
4. Встановлення усвідомленого учнями міжпредметного зв'язку.
5. Зв'язок з раніше отримани¬ми знаннями та вміннями, опора на вже досягнутий рівень розвитку вихованців. .
6. Мотивація та активізація роз¬витку всіх сфер особистості.
7. Логічність та емоційність усіх етапів навчально-виховної ді¬яльності.
8. Ефективне використання пе¬дагогічних засобів.
9. Зв'язок із життям, виробни¬чою діяльністю, особистим досві¬дом учнів.
10. Формування практично необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.
11. Формування уміння вчити¬ся, потреби постійно поповню-вати базу набутих знань.
12. Ретельна діагностика, про¬гнозування, проектування та пла-нування кожного уроку.

Але навіть у межах школи пе¬дагоги намагаються постійно уріз-номанітнювати форми роботи, ви¬шукуючи нові, цікаві, ефективні.
У позашкільній роботі існує своя специфіка. Враховуючи до-свід педагогів, доцільним вва¬жається застосування наступних форм організації занять: групові та індивідуальні.
На групових заняттях ведеться робота з усією групою, викла-да¬ється загальний матеріал. Такі за¬няття допомагають побачити ці-лісну картину складу групи, рівень досягнень всіх та окремо кож-ного. Навчання в групі об'єднує, дає можливість виховувати в учнів по¬чуття взаємодопомоги.
В межах групи можливо виді¬ляти підгрупи. За такої організа¬ції роботи легко приділяти увагу кожній окремій групі, що відріз-няються напрямками, тематикою, проблемами, рівнями підготовки тощо.
Індивідуальна форма перед¬бачена в роботі з дітьми, які ви-явили особливі здібності, які претендують на роль соліс¬тів, вико-навців головних ролей. Індивідуальна робота також проводиться з дітьми, які відстають у навчанні від колекти¬ву, з метою надання їм допомо¬ги в досягненні певного рівня, кращого результату.
У гуртках, де передбачена су¬місна робота різновікового складу груп одного напрямку (вокаль¬ний, хореографічний), передбачені обов'язкові зведені репетиції, а та¬кож ансамблева робота.
Необхідно уникати заоргані¬зованості, варто обирати форми організації занять, які зроблять на¬вчання цікавим, особливим.
Можна виділити наступні так звані «нестандартні» заняття: ді-лова гра; змагання; театралізоване заняття; взаємонавчання учнів; за¬лік; творчий звіт; конкурс; рольова гра; концерт; конференція; семі¬нар; екскурсія; салон; мандрівка; імпровізація та ін.

(Додаток № 2).
Методи
Метод — це «шлях до досяг¬нення мети». Його роль у системі «мета — завдання — зміст — фор¬ми та методи навчання» є визна-ч¬ною.
Існують різні класифікації ме¬тодів навчання в залежності від обраних критеріїв. Можна виді¬лити основні методи: практичні, словесні, наочні.
Педагоги-психологи І.Я. Лернер і М.Н.Скапсін пропонують класи¬фікацію методів за типом (харак¬тером) пізнавальної діяль-ності. А саме:
1) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);
2) проблемного викладення;
3) частково пошуковий (еврис¬тичний);
4) дослідницький.
Ця класифікація набула ши¬рокого розповсюдження. Однак при виборі методів необхідно пам'ятати: «чистих» методів не існує. В будь-якому акті навчаль¬ної діяльності водночас поєдну¬ється де-кілька методів. «І якщо ми можемо сказати, що викорис¬товуємо той чи інший метод, то це лише означає, що він домінує на певно-му етапі роботи», — пи¬сав академік Ю.К.Бабанський, який запро-понував іншу класи¬фікацію:
1) методи організації та втілен¬ня навчально-пізнавальної діяль-ності;
2) методи стимуляції та моти¬вації навчально-пізнавальної ді-яльності;
3) методи контролю та самокон¬тролю за ефективністю навча-льно-пізнавальної діяльності.
Отже, вибір методів роботи цілком залежить від особистого бачення педагогом задач педаго¬гічного процесу та шляхів досяг-нення мети, з чого, власне, й скла¬дається сутність вибору педагогі-ч¬ної технології.

Підготовка заняття
Підготовка заняття—це роз¬робка комплексу заходів та вибір такої схеми організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечить прогнозований кінцевий результат.
Підготовча робота полягає в «пристосуванні» освітньої інфор-мації до можливостей групи, оцін¬ки та вибору такої схеми організа-ції пізнавальної праці і колективної співпраці, яка дасть максималь-ний ефект.
Безумовно, потрібно підкрес¬лити той факт, що педагог (керів-ник, учитель та ін.) добре знає та володіє фактичним матеріалом, ві-льно орієнтується у своєму на¬вчальному предметі.
В основі підготовчої роботи — алгоритм підготовки заняття, по¬слідовне виконання кроків якого гарантує урахування усіх важли-вих факторів та обставин, від яких залежить ефективність май-бутньо¬го заняття. Алгоритм включає у себе діагностику, прогнозування і планування.
Діагностика являє собою уточнення можливостей вихо¬ванців, мотивів їх діяльності та поведінки, інтересів та здіб¬ностей, характеру навчального матеріалу, його особливостей та практичної значущості, структу¬ри заняття. В результаті педагог отримує діаг-ностичну карту за¬няття, де наочно видно фактори, що визначають його ефектив¬ність.
Прогнозування спрямовано на оцінку різних варіантів про-ведення майбутнього заняття та вибір із них оптимального. Обсяг знань (умінь), формування яких складає мета заняття, приймаєть¬ся за 100%. Звичайно, занижує цей відсоток вплив факторів, що перешко-джають. Від ідеального результату віднімається величина втрат та одержується реальний по¬казник ефективності заняття.
У випадку, якщо педагога не задовольняє показник, він виму-шений шукати більш досконалу схему організації, маніпулюючи ти-ми факторами, на які він може впливати. Якщо показник задо-вольняє, педагог починає завер¬шальний етап підготовки заняття — планування.
Планування (проектування). На цьому етапі створюється «про¬грама управління» пізнавальною діяльністю вихованців. Про-грама управління — це короткий і кон¬кретний документ, в якому педагог фіксує важливі для нього моменти управління процесом: як почати заняття, кого й коли спитати чи задіяти, на якому етапі окреслювати проблему, як перейти до наступно¬го етапу заняття, за якою схемою побудувати процес у випадку ви¬никнення заздалегідь передбаче¬них перешкод, труднощів тощо.
«Програма управління» від¬різняється від традиційного плану за-няття (уроку) чітким, конкрет¬ним визначенням управляючого впливу та може відображатись як у плані заняття, так і додаватися до нього.
Педагогам, які тільки почина¬ють свою педагогічну діяльність, для полегшення роботи варто пи¬сати докладні, відповідно оформ-лені плани-конспекти занять з визначенням супле¬них складових. Ця вимога продиктована прак¬тикою: ще нікому не вдавалося стати майстром, не обміркувавши в деталях організацію заняття. А вже тоді, як більшість структур стають звичними, можна переходити до скорочених записів, по¬ступово скорочуючи обсяг плану, перетво-рюючи його в конкретну програму дій (Додаток №3).

Позаурочна виховна робота
Позаурочну виховну роботу розглядають як поєднання, взає-модію двох важливих ланок вихован¬ня (позакласної та позашкіль-ної), спрямованих на досягнення єдиної мети — гармонійного розви-тку ді¬тей та молоді, виявлення талано¬витих і обдарованих вихован-ців, створення умов для виховання найталановитіших і найобдарованіших.
Розкриття суті позаурочної ви¬ховної роботи не буде повним, якщо не врахувати виведених із практичної виховної діяльності істо-тних закономірностей, які од¬ночасно є й принципами процесу вихо-вання:
• виховання особистості відбу¬вається тільки у процесі її вклю-чення у діяльність;
• виховання неможливе без сти¬мулювання активності особисто-с¬ті, яка формується;
• у процесі виховання необхід¬но виявити високий гуманізм і по-вагу до дитини у поєднанні з висо¬кою вимогливістю;
• важливо розкривати перед учнями перспективу їхнього зрос-тання, допомагати їм досягати успіху;
• необхідно виявляти й орієнту¬ватися на позитивні риси учнів;
• слід враховувати вікові та ін¬дивідуальні особливості учнів;
• виховання має здійснюватися у колективі і через колектив;
• у вихованні потрібно прагну¬ти до єдності зусиль учителів, сім'ї та громадськості.
Завдання позаурочної виховної роботи у державних докумен-тах визначається таким чином:
• закріплення та поглиблен¬ня знань, набутих у процесі на-вчання;
• розширення загальноосвіт¬нього кругозору учнів, формуван¬ня у них наукового світогляду;
• формування інтересів до різ¬них галузей науки, техніки, мисте-цтва, спорту, виявлення та розви¬ток індивідуальних творчих здіб¬ностей і нахилів;
• організація дозвілля школя¬рів, культурного відпочинку та ро-зумних розваг.
У сучасних умовах значно ускладнюються функції позаурочної виховної діяльності вчителя, збага¬чується її зміст. За таких умов пе-дагог повинен добре знати, на яких напрямках зосередити свої зу-силля, на які виховні ідеали орієнтуватися, як організувати роботу в дитячому колективі, як на практиці здійсню¬вати демократизацію та гуманізацію виховного процесу в школі.
Для позаурочної виховної ро¬боти з школярами найоптимальні-шими є такі види діяльності: пізнавальна, трудо¬ва, ігрова, худож-ньо-естетична, спортивна. Пріоритетним є зна¬чення ігрової діяль-ності в житті молодших школярів. Вона висту¬пає як спеціальна фор-ма колектив¬ної діяльності і як елемент, важ¬ливий складник усіх ін-ших видів діяльності.
Педагогічними умовами ефек¬тивної організації виховної ро-боти
Із школярами в позаурочний час є:
• провідна роль педагога щодо об'єднання зусиль батьків, поза-шкільних навчальних закладів, громадськості, забезпечення особистісної активності школяра;
• домінуючий характер ігрової діяльності;
• залучення дітей до плану¬вання;
• забезпечення такої системи перспектив, яка б відповідала ін-тересам колективу і кожної окре¬мої особистості.
Педагогічна практика вироби¬ла різноманітні форми позакласної виховної роботи. Форми виховної роботи — це варіанти організації виховного процесу, композицій¬на побудова виховної справи. У пси-холого-педагогічній літературі поняття «виховний захід» викорис-товується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Од-нак учені відзначають невідповідність цього поняття фактичному смислу виховної роботи, оскільки вихов¬ний захід — це щось фраг-ментар¬не. А систематичність, комплек¬сність, послідовність, безпере-рв¬ність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перева¬гу теоретики і практики. Виховна справа — це вид (форма) організа¬ції та здійснення конкретної діяль¬ності з метою виховання. Головна особливість виховної справи — необхідність, корисність, здій¬сненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер.
Зазвичай виховні справи орга¬нізовують у вільний від навчаль-них занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захо-плюючих виховних справах діти беруть участь добровільно. Врахо-вуючи, що дозвільна діяль¬ність за своїм змістом має бути со¬ціально значимою, тобто сприяти всебічному розвитку особистості (а такою є вся діяльність, що пронизує позакласні виховні справи), то всі ви-ховні справи, організова¬ні у години дозвілля, є формами, в яких ви-являється дозвільна діяль¬ність школярів. Отже, кожна фор¬ма дозві-льної діяльності має бути виховною справою..
Якщо розглядати виховні спра¬ви як уособлені системні утво-рен¬ня, можна виділити їх узагальнену структуру, планування, ор-гані¬зацію і підготовку, безпосереднє здійснення справи, аналіз до-сягну¬тих результатів.
Форми позакласної виховної роботи постійно поповнюються новими. Часто їх зміст і методи¬ки запозичуються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мело¬дію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники», «Вітальня», «Аукціон талантів», «Колаж», «Диспут») (Додаток № 4).
Усю багатоманітність форм ви¬ховної роботи з учнями поділя-ють на три групи (залежно від основ¬ного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми):
• форми управління та само¬управління шкільним життям (збо-ри, лінійки, мітинги, години клас¬них керівників, засідання пред¬ставницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);
• пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журна-ли, інформації, газети, тематичні вечо¬ри, студії, секції, виставки тощо);
• розважальні форми (ранки й вечори, «капусники», ігрові про-грами тощо).
Кожна форма, яка використо¬вується у педагогічному процесі, допомагає реалізувати не одне ви¬ховне завдання. Наприклад, фор¬ми управління шкільним життям вирішують не лише завдання ор-ганізації діяльності учнівського колективу, а й завдання просві¬ти школярів і вироблення у них управлінських навичок. Педагоги вико-ристовують у ролі організато¬рів цих форм роботи не тільки здіб¬них учнів, а й тих, хто спочатку не виявляє організаторських здіб¬ностей. У цьому, зокрема, полягає смисл регулярної зміни органів учнівсько-го самоврядування, за¬лучення до управлінської діяль¬ності у різних сферах шкільного життя якомога більшої кількості учнів.
Розважальні форми роботи не можуть і не повинні викону¬вати тільки розважальну функ¬цію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість дітей уяв-лення та знання про щось рані¬ше невідоме, впевненість у влас¬ній значимості в системі міжособистісних взаємин. А щоб забез¬печити це, потрібно добре проду¬мати організацію справи, залучи¬ти до її ор-ганізації та проведення максимальну кількість учасників (в оптима-льному випадку — всі учасники повинні почувати себе відповідаль-ними організаторами форми роботи, яка проводиться), зробити так, щоб вихованці добре відпочили.
Таким чином, розважальні форми виховання (якщо їх педа-гогічно правильно продумано, підготовлено та проведено) сприяють інтелектуальному та духовному розвитку школярів, зміцнен¬ню їх-нього здоров'я.

Висновки

У позашкільному навчальному закладі вихованці мають мож-ливість засвоїти і реалізувати свої власні знання, скласти власне розуміння життєвих цінностей. Вони не просто переймають чийсь досвід, а набувають власний у творчій діяльності за участю педаго-га та інших дітей. При цьому навчання не лише базується на окре-мих знаннях, уміннях і навичках дій із предметами, а охоплює ши-рокий процес формування особистості і стає формою виховання.
Першочерговим завданням педагога є створення таких умов, щоб кожен вихованець із перших днів перебування в колективі за-довольнив свої потреби, бажання, інтереси, оскільки саме опора на інтереси і потреби здатна створити сприятливі умови для особисті-сного розвитку.

продовження